Є лише два способи захистити себе і зберегти стосунки, коли вони починають здаватися ненадійними, а партнер відстороненим.
Перший: не залучатися. А значить:
— Придушити емоції, закритися і не вимагати близькості та участі.
Другий: прислухатися до свого занепокоєння і тривог і боротися за визнання та увагу партнера», — ці слова належать Сью Джонсон і дуже точно описують наявність або відсутність у нас навичок у тривалих стосунках і відстоювати своє право на безпечну надійну прихильність.
Потрапляючи в стресову ситуацію, ми стаємо вразливими та втрачаємо безпеку.
Втрата безпеки – це стрес, і тоді головне завдання “вижити”. Реакція або наша поведінка може бути різною «бий»; «біжи» або «нападай». Автоматично, як подушка безпеки, включаються наші схеми чи правила життя, які колись допомогли адаптуватися та вижити.
І якщо у нас є досвід відсутності надійної прихильності, ми зазнали ігнорування та байдужості з боку значущих дорослих, зневаги до наших емоційних потреб і повірили, що:
«я нікому не потрібен(а)»
«нікому до мене немає діла»
«усім все одно, що буде зі мною, і як я виживатиму»
то обов’язково спрацює схема втрати зв’язку та відкидання.
Для нас, відчувати відчуття покинутості, покинутості саме з близькими значимими людьми і віра в те, що важливих, тривалих, довірчих стосунків не існує завжди нестерпно.
Нестерпне очікування, «коли мене покинуть», відкинуто змушує людину несвідомо зробити все можливе щоб це трапилося якнайшвидше або самостійно підводять стосунки до фіналу: «Краще я кину перший(а)».
Чи буде мені легше, чи я полегшу? — питання.
Звичайно, нам страшно, якщо у нас є вже в нашій життєвій історії досвід, коли нас кидали, зраджували, знецінювали, залишали, принижували.
Покинутість і нестабільність стосунків з іншими, зі світом; пошкодження цілісності — це те, що відчувають зараз багато хто з нас. Випробування не з легких: тривога, паніка, покинутість, самотність. Але все це для того, щоб адаптуватися і допомагати тим, хто безпорадний і розгублений.
Кожен може привести іншого тільки туди, куди дійшов сам
Ми по-справжньому можемо бути щасливими лише тоді, коли у нас у житті є глибокі стосунки побудовані на довірі та повазі
Наша родина, наші близькі, наші друзі.
Спробуйте поставити собі запитання: «Які наші стосунки насправді? Що я відчуваю, поряд із близькою людиною: безпеку чи тривогу, огиду чи байдужість чи страх, а може розпач?»
Якщо ми говоримо про стосунки, то все залежить від того, чи можемо ми довіритися іншій, значущій і близькій для нас людині і розповісти про наші потреби, страхи та почуття.
Коли довіра існує у стосунках, то стосунки вже не сприймаються як порятунок, а зустріч. Або краще сказати «зустрічі».
Мене із тобою.
Тебе зі мною.
Мене зі мною.
Тебе із тобою.
Нас зі світом.
